Реальні історії: життя після зради

"Всі щасливі родини схожі один на одного, кожна нещаслива сім'я нещаслива по-своєму", - сказав класик і виявився, в загалі то, правий. Немає ідеальної форми збереження шлюбу, не існує еліксиру вічного щастя.

Даючи клятви, ми не даємо гарантії, що назавтра наші почуття не зміняться, і зовсім сумно усвідомлювати, що ніхто з нас не застрахований від зрад.

Дружина проти коханки: війна чи мир?

Прийнято вважати, що дружини - це якісь безликі, страшні, недоглянуті, нещасні створіння. Їх люблять представляти практично немічними бабами в порівнянні з молодими коханками. Хочу вас переконати: так, вони абсолютно нормальні, ні, не смертельно хворі (якщо вам твердять, що це головна причина його перебування в законному шлюбі), вміють готувати, і він відмінно харчується і вдома, і, до речі, навіть дещо вміє в ліжку, це на випадок, якщо ви ще вірите в казочку, ніби він, зустрічаючись з вами, припинив будь – які сексуальні зв'язки з законною дружиною. Добре, остаточно розвінчую міф: нехай і рідше, ніж, скажімо, років 10 тому, але інтим у законного подружжя трапляється регулярно. Загалом, звичайні жінки і навіть не такі чудовиська здебільшого, як захлинаючись розповідають новим коханим їх благовірні.

Я думаю, це нескінченна війна між коханками й дружинами штучно роздута як раз таки самим об'єктом розбрату - чоловіком: зручно проживати на два будинки, в кожному з яких він обласканий з усіх боків, де обидві жінки однаково хочуть довести, що саме з нею його чекає неземне щастя, варто йому тільки зупинити вибір на комусь із двох (а іноді трьох і більше).

До речі, чоловіки рідко йдуть від дружин, принаймні, прямісінько до коханки. Мужності не вистачає. Ось так і живуть всі втрьох в пекельних муках. Коханки - вічні страждальниці, роками чекають примарного рішення, та проклинають ненависних і огидних дружин-мегера, втрачають дорогоцінний час на людину, не здатну це оцінити. Пам'ятаєте, як в епізоді з фільму "Про що ще говорять чоловіки", коли один з героїв цитує фразу своєї коханки: "Тільки ти живеш своїм життям, а я - твоїм. І коли ти йдеш, у тебе життя продовжується, а в мене закінчується ".

А дружини, яким, повірте, не доставляє велику радість бачити, як обранець пурхає на крилах любові і пристрасті навколо нового об'єкту бажання, що інша жінка здатна робити його щасливим, а ти вже не годишся - це ранить і вбиває навіть найстійкіших. Чомусь ніхто не замислюється про почуття законних половинок: спостерігати, як твій світ розвалюється на шматочки, а ти нічого не можеш зробити. (Так-так, ще одна приказка з міських легенд - дізнавшись про зраду, вони не біжать в салон міняти імідж, тому що в більшості своїй виглядають вже досить гідно). Загалом, можна безумовно сказати, кому гірше - їм або тій, що друга на черзі.

І чоловік - "вінець творіння" і яблуко розбрату в цьому трикутнику - мучиться, але з рішенням не поспішає, тягне гуму, залишаючи все на волю випадку, змушуючи тим самим страждати і себе, і, здавалося б, коханих і рідних жінок.

Але відкинемо лірику і теорію. Отже, факт зради в наявності, і те, якою буде остаточна розв'язка любовного роману, в більшості своїй вирішують якраз дружини. Вина за ними, рішення за нами.

Ганна і Максим: блаженний, хто вірує

"Максим для мене був втіленням ідеалу з першого дня. Я невпинно твердила близьким одну і ту ж фразу: "Мабуть, я зробила в житті щось дуже хороше, раз мені дістався Максим". З моменту залицяння і до того, як побачила його з іншою жінкою, я була абсолютно щаслива. Після його адюльтеру світ розділився на "до і після". Не знаю, як пережила цей кошмар. Батько вирощував мене ніби тепличну рослину, потім дбайливо "передав" у руки Максима, а майбутній чоловік намагався вберегти від усього, підтримуючи ілюзії ідеального шлюбу і ідеального світу навколо. Це тепер я з гіркотою можу констатувати: зраджують практично всі чоловіки. Секс на одну ніч, періодичні зради для підтримки тонусу, постійні паралельні стосунки на стороні, тільки від цієї правди легше не стає.

Багато жінок, зіткнувшись з невірністю чоловіка, йдуть на різні хитрощі: горезвісна зміна гардероба, таємна помста, щоб знову знайти упевненість в собі, маніпуляції зі здоров'ям та здоров'ям дітей, розборки з коханкою, методи іноді і некрасиві, але дієві - на війні всі засоби хороші. Я для себе вирішила: утримувати нікого не буду, раз йому там добре, нехай іде. Зібрала речі і попросила за двері. Що після цього почалося - театр одного актора. Благання, прохання, крики, сльози, вмовляння, добами вимолював прощення, завалював квітами і подарунками. Здалася, прийняла назад, тільки чесно вам скажу, щось у мені надломилося, довіри немає і за два роки особливо не додалося. Ми чекаємо першої дитини, тому переживати, що там було в минулому, вже немає ні сил, ні бажання, але чого б мені хотілося в майбутньому - так це залишатися в повному невіданні, не знати, не бачити, "блажен, хто вірує", як то кажуть, і для мене це єдиний спосіб жити щасливо ".

Ольга і Володимир: немає місця сльозам, є місце здоровому гумору

"Якщо говорити про мою історії, завжди думала, що жити у вічних трикутниках - справа багатих і забезпечених і нашу сім'ю це не торкнеться. Володимир - простий охоронець в нічному клубі, живемо скромно, тому й не хвилювалася особливо, що хтось може "зазіхнути" на таке 110-кілограмове "чудо" і спробувати відвести з родини. Помилилася. Леля стала членом сім'ї практично на 5 років. Спочатку він усе заперечував. Я, не бажаючи миритися зі зрадою, не раз збирала його речі, так не йшов, клявся, що між ними все, а через пару місяців ставало очевидно - роман у розпалі.

Поступово з мелодрами наша історія переросла в комедію. Якось телефонує мені ця Леля і кричить в трубку, щоб я не руйнувала справжню любов, відпустила його, мовляв, він страждає зі мною. Я їй спокійно відповідаю: "Нікого не тримаю, ти зрозумій, він сам не йде, забирай!" Вона волає, що "цього не може бути!". Передаю йому слухавку і кажу: "Ви зовсім знахабніли, не можете без мене розібратися! Іди, тебе чекають в іншому будинку ". Так він як ошпарений втік подалі від телефону і, по суті, від відповідальності. Вона і це йому пробачила. Я і своїй реакції щиро дивуюся: знаючи, що сімейний бюджет не страждає від любовних утіх чоловіка (за свої гроші вона і готель знімала, і подарунки дорогі йому купувала), зовсім "забила" на всю цю ситуацію. Рік тому останній раз телефонувала, плаче: "Мені 31, я витратила майже 5 років на нього, чим я раніше думала". Кому розповісти - не повірять, втішала коханку чоловіка, щоб одумалася і усвідомила, що причина не в мені і навіть не в ній, він сам вже не хоче нічого змінювати, і я рада б почати все спочатку, тільки і в мене сил нема, треба дітей піднімати. Ось так ми і сповідалися одна перед одною: не покинута дружина і не ставша , непримиренні вороги, обидві ревіли в трубку про свою долю. Що б я порадила іншим не покинутим? Ставтеся з гумором - це перевірене рішення не потрапити до психлікарні від багаторічних зрад, принаймні, це стало справжнім порятунком для мене особисто ".

Катерина та Ігор: ніхто не знає, як правильно

"Чим багатший чоловік, тим лояльніша дружина - я вивела для себе таку формулу виживання з дійсністю. У Ігоря до Марини були коханки, він навіть особливо не приховував цього, що й казати, все місто і всі знайомі знали, що в нього є інші постійні жінки. З Мариною роман затягнувся на цілих вісім років. Ми ніколи це не обговорювали, але негласно стало нормою: будні він проводить із сім'єю, вихідні - з нею, відпочинок за кордоном чергувався і поїздками з нею. Я головна дружина, вона другорядна.

Якщо я спочатку аналізувала, картала себе, що моя сім'я - це, власне, фікція, театр по буднях, це все неправильно, так не повинно бути. Але тільки доводила себе до істерії, тому що в іншому у мене було все, про що тільки можна мріяти, і навіть люблячий і турботливий чоловік п'ять днів на тиждень. Як я себе врятувала від велелюбності чоловіка і прийняла його спосіб життя? "Ніхто не знає, як правильно" - ця фраза стала моєю втіхою. Для мене правильно, що я кохана, мої діти забезпечені і живуть в повній благополучній родині, всі свята ми разом, він залишається моєю підтримкою і опорою на протязі вже більше 22 років, а це вже щось значить ".

Інна та Олег: не люблю, але не відпущу

"Я зрозуміла все, як тільки він повернувся ввечері додому, зрозуміла - з сьогоднішнього дня моє життя повинно змінитися. Жінки завжди відчувають зраду чоловіка або його бажання розлучитися і піти з сім'ї в недалекому майбутньому. Спочатку сподівалася, що інтрижка скоро закінчиться. Олег - видатний чоловік у розквіті років, успішний, владний, я не питала ніколи ілюзій про його стовідсоткову вірності, але тут було зовсім інше. Олег, може, вперше в житті закохався по-справжньому, це було видно неозброєним оком, він був щасливий і нещасливий одночасно, розривався між обов'язком і почуттями, задаровують (навіть задобрював) мене подарунками, а сам знаходив привід втекти з дому, не розлучався з телефоном, ніжно посміхався, коли отримував і відправляв есемески.

За 16 років я надто добре його вивчила, тому вирішила боротися за чоловіка. Чому я повинна віддавати їй усе, що було нажито з такими труднощами? Це зараз він забезпечений і успішний, вона з ним не поневірялася по орендованих квартирах, не жила на одну зарплату з маленькою дитиною, в мені кипіла ненависть - ні за що не відпущу! З кожним днем ВОНА стала переростати все в більшу загрозу для моєї родини і моїх дітей. Відомо, що в принципі якщо чоловік не йде в перші півроку-рік, то він вже не піде ніколи. Треба було протриматися максимум рік, і я почала діяти. Не треба мене судити. Це моє життя, мій чоловік, мій достаток, мій налагоджений побут, з яким я не хочу розлучатися, я не збиралася ділитися ні їм, ні грошима, ні часом чоловіка. По-перше, я створила всі умови, щоб родина стала займати все його вільний час: походи до друзів, поїздки до родичів в інше місто по будь-якому приводу, то я захворію, то діти. Другим пунктом значилося перевлаштування сімейного гніздечка - затіяла ремонт квартири, потім вмовила почати будівництво будинку.

Вона, мабуть, злилася, що майже не вдавалося їм побачитися, я ж, навпаки, вела себе зразково-показово, і поступово відчула, що моєму шлюбу нічого не загрожує. Олег знітився якось, навіть трохи постарів, він вибрав нас в кінці кінців, я тріумфувала - отримала і чоловіка, і забезпечене майбутнє собі і своїм близьким. Може, це жорстоко, але ж він сам вважав за краще залишитися в сім'ї - це очевидно, а може, не так сильно він її і любив. Мені в цих почуттях розбиратися не хочеться, головне - результат: він вдома і на нову спробу впустити у своє серце іншу жінку він навряд чи зважитися. Власне, все проходить, якщо стосунки не підтримувати і не давати їм розвиватися ".

Піти або залишитися?

Це лише кілька прикладів з усього різноманіття людських доль. Кожна героїня вибрала свою стратегію поведінки або скоріше була змушена зайняти певну позицію. Після констатації зради постає резонне питання: що далі? Якщо варіант "піти" неприйнятний, залишається лише пробачити (хоча б на словах): або ти приймаєш чи ні, третього не дано. Вічно жити в очікуванні наступних зрад, не прощаючи, не забуваючи, чіпляючись за біль і минуле - гарантія душевних страждань як ваших, так і близьких людей.

При частковому чи повному копіюванні матеріалів необхідно ставити активне гіперпосилання на сайт nakablychkah.com.ua

Подібні статті:

10 ознак люблячого подружжя В рoздiлi - Любов i флiрт За якими ознаками визначити любляче подружжя?...	Причини зробити паузу у відносинах В рoздiлi - Любов i флiрт Пауза у відносинах - серйозний етап. І якщо ви вирішили все ж це зробити, то причини повинні бути досить вагомими....
Як дізнатися, що хлопець збирається вас кинути В рoздiлi - Розлучення Ніхто не хоче думати про можливий розрив стосунків. Особливо коли це стосується власних відносин. Кінець любові - це...	Як пробачити зраду і повернути довіру В рoздiлi - Зрада Повернути довіру в сім'ю, де трапилася зрада, складний і часто довгий процес. Для того щоб наблизити себе до бажаного...